Профспілковий рух в Україні, пройшовши тривалий майже 30-літній шлях, за роки незалежності продовжує реалізувати свою головну мету, - поліпшення соціально-економічної ситуації, а відтак і зміцнення громадянського миру й демократії в нашій країні. В зв’язку з цим в сучасних умовах Головним покликанням професійних спілок є налагодження конструктивного соціального діалогу, узгодження інтересів найманих працівників, держави і роботодавців шляхом домовленостей, а не руйнівної, агресивної конфронтації.
Загалом профспілки, не звертаючи на негаразди з боку деструктивних політичних сил та нелегітимних урядових рішень, продовжують виконувати досить широкий спектр соціальних функцій. Вони захищають інтереси працівників у сфері поліпшення умов праці, професійної підготовки, тривалості робочого дня, відпусток, організації виробництва тощо. Слід зазначити, що профспілки діють як захисні організації найманих працівників, які не мають власності, що, у свою чергу, посилює й актуалізує роль колективних організацій людей праці як суб’єктів забезпечення національної (передусім соціальної) безпеки держави.
Ця роль профспілок набуває особливого значення в умовах реформування соціально-трудових відносин і особливо через ініційований Кабінетом Міністрів України проект Закону України «Про працю» (реєстр №2708 від 28.12.2019 р).
Безумовно в сучасних динамічних умовах змін потребує суттєвого оновлення діюче Трудове законодавство України, а саме:
— Кодекс Законів про працю України (1971 р.);
— Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» (1974 р.);
— Постанова Ради Міністрів СРСР «Про порядок та умови суміщення професій (посад)» (1981 р.);
— Про колективні договори і угоди (1993 р.);
— Про охорону праці (1992 р.);
— Про оплату праці (1995 р.);
— Про відпустки (1996 р.).
— Інші законодавчі акти.
Слід зазначити, що в проекті Закону України «Про працю» мають місце цілий ряд загальних недоліків, зокрема:
• Невідповідність окремих положень Проекту Закону «Про працю» Конституції України та міжнародним нормативно-правовим актам, які ратифіковані ВР України (ризик втрати довіри з боку міжнародних партнерів та суспільства);
• Відсутність положень, які б закріплювали визначення нових понять, якими оперує законотворець (у Проекті) (наприклад, мінімальна базова величина в системах оплати праці; нормальна тривалість робочого часу, розумний строк та інші);
• Нечіткість формулювань (наприклад, підвищення оплати праці принаймі на 20%);
• Звуження змісту прав та свобод найманих працівників;
• Неконтрольоване збільшення повноважень роботодавців.
В укладення трудових договорів також можна відмітити певні порушення вимог міжнародних трудових норм:
Можливість укладення строкових договорів за угодою сторін (ст.18.3.14), сприяє масовому їх використанню на умовах, вигідних саме роботодавцю (суперечить директиві ЄС 1999/70/ЄС та Конвенції МОП №158);
Не передбачені правові наслідки для працівника у випадку включення до трудового договору умов, що мають дискримінаційний характер або порушують становище працівника порівняно з трудовим законодавством (Чинним КЗПП передбачено, що такі умови договорів є недійсними, а проект лише констатує, що це порушення трудового законодавства)
Серед недоліків в частині регулювання робочого часу та відпочинку можна виділити наступні:
• Тривалість робочого часу та часу відпочинку фактично визначаються роботодавцем без чітких критеріїв (ст.13.6);
• Відсутні норми про внутрішній розпорядок та дисциплінарну відповідальність працівників;
• Не передбачені додаткові відпустки за роботу в шкідливих і важких умовах праці.
Невиправданими є недоліки в частині регулювання оплати праці та встановлення державних гарантій:
• Звуження змісту трудових прав (зменшення розміру оплати за роботу у святкові та вихідні дні (чинне законодавство – 200%, проект – 20%)
• Збереження негативної тенденції щодо можливості встановлення розміру посадових окладів (тарифних ставок) на рівні, нижчому ніж мінімальна заробітна плата, що нівелює стимулюючу роль заробітної плати та призводить до відсутності її диференціації за кваліфікацією умовами і результатами роботи працівника);
• Компенсація за невикористану відпустку при звільненні виплачується лише за два роки, тощо.
Загалом, солідаризуючись з намаганнями Уряду України щодо вдосконалення Трудового законодавства, зазначаємо, що тільки в співпраці, в діалозі можливе досягнення та утвердження «здорових відносин» в сфері праці, забезпеченні соціального миру, згуртованості та соціальної відповідальності.
